Сноубординг – наймолодша з дисциплін великої лижної родини, але швидко прогресує у світі, й в Україні. Сьогодні українські спортсмени вже зарекомендували себе серед спортивної еліти – на їхньому рахунку чимало призових трофеїв і перемог на міжнародних змаганнях, етапах Континентального Кубка. І хоча відомих спортсменів в Україні поки що лише два – Йосип Пеняк та Аннамарі Чундак – майбутнє цього виду спорту видається оптимістичним.
Кропітка й наполеглива робота ентузіастів «снігової дошки» вже обернулася високим результатом: у минулому сезоні обидва спортсмени потрапили до чільної десятки світових лідерів, чим створили певну сенсацію. Пеняк став восьмим на етапі Кубка світу з паралельного слалому, а Чундак виборола шосте і восьме місця на чемпіонаті світу серед юніорів. На думку тренерів, це лише початок…
- Яне Івановичу, – звертаємося до старшого тренера збірної команди України зі сноубордингу Чернея, – ви очолили збірну команду на фінальному і дуже відповідальному етапі з непростим завданням – вибороти перші для України олімпійські ліцензії у сноубордингу. Який настрій?
– Після насиченої літньої підготовки, яка включала шість тренувальних зборів на снігу, вже можна побачити очевидний прогрес, зокрема у технічній підготовленості спортсменів. Відповідно настрій та готовність в усіх бойові. Гадаю, що отримати ці ліцензії ми зможемо, але надалі чимало залежатиме від інших факторів. Наприклад, від погоди, яка може зіпсувати заплановану програму участі в етапах Кубка світу, де, власне, і розігруватимуть місця в олімпійських командах. Але у своїх силах ми впевнені й готові виконати це завдання.
- Отже, підготовкою у літньому періоді ви задоволені. Чи, може, потрібно щось доробляти?
– Власне, шліфувати вже немає часу, та й не потрібно. Все те, що ми натренували, накатали, тепер має працювати у змагальному режимі.
- У ході літньої підготовки ви проводили спільні тренування з іншими командами, зокрема російською. Який вигляд мають наші спортсмени порівняно з конкурентами? В чому ми рівні, а в чому відстаємо?
– Я б сказав, що не гірші за інших. І в них є помилки, і в наших атлетів теж. Відрив, може, і є, хтось іде швидше за інших. Але ізюминка паралельних змагань саме у спарингу, де і проявляється готовність боротися із суперником, а не з трасою і часом. Коротко кажучи, в нас однакові сили, все вирішуватиме секундомір.
- На вашу думку, що потрібно для сходження на п’єдестал Кубка світу? І чи взагалі це можливо?
– Зараз для цього потрібно, по-перше, потрапити до фіналів і, по-друге, отримати перші позитивні результати – увійти до десятки-п’ятірки. Взагалі у фіналах результати можуть бути дуже різні, аж до непередбачуваних. Коли ми потрапляємо до шістнадцяти кращих у кваліфікації, вже є реальний шанс на медаль. Якщо кваліфікацію атлети проходять, так би мовити з чистого листа, у фіналах ключову роль відіграє психологічний фактор. Бувало, що спортсмен, який вигравав кваліфікацію, вибував у першому ж фінальному заїзді. В нашій практиці виступів на змаганнях Континентального кубка траплялось і таке: спортсмен пробивається до шістнадцяти, а далі, як кажуть, приходить апетит, і він обходить набагато сильніших суперників. Або, наприклад, торішній чемпіонат світу серед юніорів у Японії. Я реально бачив, що медаль була майже в руках, але через малесеньку помилку дісталося лише шосте місце.
- Тобто могла бути і перша для України світова медаль?
– Могла. Аннамарі обійшла двох сильних конкуренток, одна з яких – росіянка Заварзіна – наступного дня здобула «срібло». Вона не думала, що може в них виграти, але виграла. Навіть австрійці Мешик в одному із заїздів «привезла» майже двоє воріт. І це досить серйозна заявка на успіх. Тут уже все можна зробити. І на даний момент все, що ми підготували, може принести такий результат.
- Як працюєте психологічно зі спортсменами?
– Другий тренер у нашій команді – Йосип Пеняк майже всю психологічну частину підготовки бере на себе. Він батько Йосипа Пеняка-молодшого і один з тренерів Аннамарі Чундак. Окрім того, в нього є чималий досвід з гірськолижної практики, працював з власною донькою Катериною, а вона у свій час була однією з кращих у Союзі в своєму віці. Я займаюся більше питаннями технічними та організаційними – отак ми співпрацюємо.
- Вже відбулися перші змагання Кубка світу в Ландграафі, де наші спортсмени посіли 26-е (Пеняк) та 39-е (Чундак) місця. Як оцінюєте такий виступ?
– Ніяких ставок на змагання у Ландграафі ми не робили. По-перше, ми більше орієнтувалися на олімпійську дисципліну паралельний гігант. По-друге, цей старт був запланований як тестовий – суто психологічний підхід, щоб відчути атмосферу змагань Кубка світу, перевірити, як швидко ми можемо перестроїтись з гіганту на слалом.
- Як відреагували спортсмени на такі результати?
– Досить позитивно. Наприклад, якщо минулого року Йосип Пеняк показав сороковий результат, то зараз фінішував двадцять шостим. Ми провели аналіз і виявили, де і як можна було ризикувати. Це був непоганий досвід випробування своїх сил.
- Актуальне питання щодо олімпійських ліцензій. На сьогодні жоден з наших кандидатів не потрапляє до чільної тридцятки. Йосип Пеняк іде на 34-му місці, Аннамарі Чундак – на 31-му. Звісно, за завітні місця та очки всі потенційні кандидати боротимуться ще завзятіше. Чи готові наші атлети до такої боротьби?
– Особливого тиску тут немає. Сьогодні багато спортсменів без ліцензій. Наприклад, вся чоловіча збірна команда Росії. Ми спостерігали всіх на фоні тренувань – ми їх обіграємо. Психологічно наші спортсмени готові повністю. Якщо, наприклад, раніше якісь побоювання і були, то зараз вони відсутні. Сьогодні атлети вийшли на рівень повної готовності до стартів, який ми і будемо підтримувати. Зараз головне завдання – виступ на першому етапі Кубка світу з олімпійської дисципліни (паралельний гігант), що пройде в італійському містечку Лімоне П’ємонте. Щоправда, зараз ми ще очікуємо на додаткову інформацію, чи дійсно він відбудеться, бо на поточний момент сніговий покрив недостатній для проведення змагань рівня Кубка світу.
- Як проходитиме наступна програма?
– Наша подальша програма включатиме участь в усіх етапах Кубка світу згідно з календарем, а між ними думаємо відстартувати у деяких Кубках Європи, як етапах тренувальних.
- Яка специфіка підготовки з урахуванням кліматичних умов Ванкувера та Сайпрес Маунтіна?
– Кліматичні особливості цієї місцевості впливають на відповідну якість снігу – він мовби сухіше від європейського. Зараз я аналізую структуру снігу та інші параметри, що пов’язані з підготовкою сноубордів, і на кожному тренуванні пробую і занотовую, як працюють різні склади мастил і прискорювачів на тому чи іншому снігу.
Михайло Цибуленко |
- Чи є проблеми з технічним забезпеченням підготовки?
– Взагалі цим, як відомо, в інших командах займаються сервісмени – фахівці з вузькоспеціалізованою підготовкою. Нам доводиться поєднувати багато функцій. Наприклад, в нашій команді я і водій, і лікар, і сервісмен. Останнє, до речі, саме в сноубордингу є дуже важливим. На відміну від гірськолижного спорту, де можна обійтися двома парами лиж, тут цього замало. Якщо спортсмени потрапляють до фіналів, потрібно постійно, на кожен заїзд, втирати додатково певні присадки і весь час бути насторожі – може, потрібно буде десь щось змінити… У кожному раунді фіналів по два заїзди, у кожному заїзді зміна трас, і кожна траса по сімсот метрів у середньому. Щоб дістатись до однієї чверті фіналів, проходиш дванадцять спусків. От і залишаємось на старті за будь-якої погоди чи непогоди, і втираємо, втираємо, втираємо…
- Підключаєте до підготовки інших спортсменів збірної команди? Може, у когось ще є шанси отримати ліцензію?
– Відверто кажучи, може, вони й були б, як би трохи раніше, на рік-півтора, нам давали б можливість, у тому числі і фінансову, працювати з резервом для олімпійської збірної. Але до Ванкувера таких шансів немає. Йосип і Аннамарі – єдині два кандидати, які можуть туди потрапити. Решта надто далеко відстають від них.
- Кого зі спортсменів бачите як резерв для наступної Білої Олімпіади?
– Щонайменше двох юніорів. Серйозно потрібно підходити до цього питання, формувати мотивацію до можливо важкої підготовки на чотири роки, вкладення власних ресурсів, фінансових також. Якщо між спортсменом і тренером розглядаються такі питання, я вважаю цілком реальним створити конкурентоспроможну команду на наступні Олімпійські ігри, що проходитимуть у Сочі. З молодих спортсменів можу назвати Олександра Гашпаровича з Ясиней. Він часто з нами тренується. Хлопець роботящий, старанний, вчиться у профільному університеті. Він уже чітко мотивований – мною, батьками, обласною держадміністрацією – до занять за цим напрямком. Такий не полишить спорт через те, що в нього бізнес. Такий же і Михайло Цибуленко – та ж мотивація, та ж підтримка, та ж спрямованість на спорт. На обидвох можна покладати надії і будувати плани.
- А дівчата?
– З дівчатами поки не так все ясно. Окрім Аннамарі Чундак, її сестра Олександра дуже прагне готуватися серйозно, навіть після травми. Якщо, наприклад, Оксана Дмитрів, Ольга Федак показують готовність займатися серйозно і правильне розуміння цього процесу – не просто виступити на Кубку чи чемпіонаті світу заради галочки, тоді їх потрібно підтримати і працювати з ними. Все реально, якщо атлет має бажання, тим паче, якщо допомагають рідні. При наявності взаємної допомоги, спільного інтересу, можна дати практично 70% гарантії подальшого успішного прогресу, на Олімпійських іграх у тому числі. До того ж, у дівчат значно легше вирватись до лідерів, аніж у хлопців.
- Тобто сьогодні поки що немає мотивованих спортсменів, які б могли скласти кістяк олімпійської команди на наступні Ігри в Сочі-2014?
– На даний момент вони або не довіряють самі собі, або не довіряють тренерам, або для них це взагалі нереально. Адже окрім мотивації є інші питання, серед яких чи не головне фінансове. Навіть як би я хотів набрати команду, наприклад, у десять спортсменів з Закарпаття, чи Івано-Франківщини, чи з іншої місцевості, звідки брати кошти? Ані Закарпатська, ані Івано-Франківська облдержадміністрації не мають стільки ресурсів, щоб утримувати таку «футбольну» команду. Зараз я можу витягнути два-три спортсмени, на них і будемо ставити. Буде дуже добре, якщо вони швидко виростуть і зрозуміють, чого вони хочуть і що від них потрібно. І коли це станеться, можна буде підтягнути ще двох-трьох. Але це дуже важко – частинами збирати команду.
- Як Ви оцінюєте умови для розвитку сноубордингу в Україні?
– В нас дуже слабенька пропаганда цього виду спорту. Я би сказав, вона взагалі відсутня. Візьмемо для прикладу Росію. Коли проходить етап Кубка світу, на спортивних каналах – Планета Спорт, Планета Спорт-2 – іде трансляція, коментатор розповідає про історію виду спорту, особливості і правила окремих дисциплін. Що таке рейсовий сноуборд, що таке паралельні дисципліни. Сьогодні у нас в Україні сноубординг сприймають дещо в іншому ракурсі. Це скоріше розвага, тусовка, модна екіпіровка. Сучасна молодь не знає спортивного сноубордингу. Тому що тут результат добувається важкою і наполегливою працею. Наша ж молодь любить, щоб одразу на п’єдестал. А коли діло доходить до труднощів, одразу відступають. Ось така в нас тепер ситуація. Тому тренери мають проводити роз’яснювальну роботу з потенційними атлетами, їхніми батьками і розповідати, що на них очікує, які можуть бути результати. Створювати ту саму мотивацію.
Друге питання: у нас немає ринку збуту спортивних сноубордів. У школах практично немає необхідного спорядження. Для мінімального результату спортивні школи повинні володіти якимсь певним набором комплектів – хоча б по 10 сноубордів, кріплень і черевиків.
- Які проблеми в ході підготовки до Ігор вас турбують?
– Цей сезон, як ніколи, був у нас спокійним у цьому плані. Треба було лише працювати. Хотілось би залучати більший резерв до тренувань. Двох спортсменів-олімпійців і тренерів фінансували повністю. Проблем з відрядженнями і зборами, документами і фінансами не було.
- Ви вже знайомі з трасою у Сайпрес Маунтін? На вашу думку, наскільки вона підходить для наших спортсменів?
– Траси майже всюди однакові. У підготовчому періоді ми працювали на різних трасах: пологих і крутих, широких і розмашистих, з передньою стартовою позицією і з задньою, швидкісних, монотонних, рель’єфних. Власне, професіонала це вже не має турбувати. Ми вміємо адаптуватися до різних трас. До того ж, траси однакові для всіх. Тож сподіваємося на успіх.
25.01.2010 :: Олімпійська Арена
tags: інтерв'ю старший тренер сноубордингу черней