Марусяк Євген наймолодший серед трьох спортсменів національної збірної у стрибках на лижах із трампліна. Однак саме він цьогоріч став чемпіоном України на трампліні К-90, здійснив найдовший стрибок і єдиний серед українських стрибунів представляв нашу країну на ЮОМФ 2017 в турецькому Ерзурумі. Наразі Євген наполегливо тренується та покращує свої результати задля ліцензії на майбутні Зимові Олімпійські ігри 2018 року.
Євгене, із чого почалося твоє захоплення таким видом спорту?
Я був ще маленьким, мій однокласний їхав на трамплін. Я захотів поїхати разом з ним, мої батьки не знали, я відразу приховував. Але так вийшло, що потім вже дізналися, кричали на мене, не хотіли пускати, говорили, що це мені не потрібно. Але з часом, коли я вже виступав і займав хороші позиції, все стало на свої місця, батьки змирилися.
А чому батьки не пускали, хвилювалися за твою безпеку?
Говорили, що трампліни в незадовільному стані, що небезпечно на них стрибати. Усе в такому дусі. А я казав, що вже дорослий і мені не страшно.
А де ти наразі займаєшся?
Загалом сама школа у Верховині, але стрибаємо тільки у Ворохті, бо у Верховині трампліни геть вже не придатні для користування. Потім наш тренер, Василь Кузьмович Прокоп’юк, почав вивозити стрибунів, у тому числі й мене, закордон.
Розкажи, як тренуються та готуються до змагань справжні чемпіони?
Загалом у зимовий період року тренуємося 3-4 години щодня, крім неділі. У літній можемо й до 6 годин тренуватися кожного дня. Графік такий, як на звичайній роботі. Тренування, тренування й ще раз тренування – ось шлях до успіху.
Наполегливо тренуючись кожного дня та беручи участь у великій кількості змагань, ти пам’ятаєш той момент, коли вирішив займатися спортом професійно?
Я точно не знаю, як на мене, я це вирішив, коли був ще малим, тобто відразу як почав займатися спортом. Для мене авторитетною є думка мого тренера, Василя Кузьмовича Прокоп’юка, він побачив у мені потенціал, наразі радить успішно скласти ЗНО після завершення школи й вступати до вишу.
А свій найкращий результат пам’ятаєш?
Так, для мене це був Кубок у Казахстані 2013 року, де я взяв два золота у стрибках із трампліна К-60. Цей результат я поки що не перевершив. Думаю, що мої перемоги ще попереду. Зараз найважливіше завоювати ліцензію на участь в Зимовій Олімпіаді 2018, потрібно ще працювати та викладатися на повну.
Ти єдиний з українських стрибунів їздив на ЮОМФ, що проходив в Ерзурумі. Відчував на собі особливу відповідальність?
Чесно, я дуже хвилювався перед цими змаганнями. Так я, мабуть, перед жодними змаганнями в житті не хвилювався. Мені дуже сподобалася атмосфера в Ерзурумі, величезна кількість спортсменів, конкуренція, але самі стрибки не сподобалися. Не знаю як пояснити, але на тренуваннях я стрибав краще, ніж на змаганнях. Думаю, що це хвилювання так подіяло. З нами в Туреччину їздив масажист, це було дуже добре, оскільки м’язи після тренувань ніби кам’яніють. Щоправда спершу для нас це було трохи незвично, бо рідко з нами на змагання їздять масажисти чи лікарі.
Скажи, як загалом ти оцінюєш перспективи стрибків із трампліна в Україні?
Скажу так, що ми раді, що в нас хоча б такі трампліни є. Можна сказати, що українські стрибуни боряться самі за себе. Добре, звичайно, тренуватися на хороших трамплінах, де гарно вкатаний сніг, але останні три роки в Ворохті не дуже сніжно, а робити покриття зі штучного снігу ніхто не береться. Ще у мене зараз такий вік, коли то худну, то знову набираю вагу, продовжую рости. Будемо бачити, чи дадуть у наступному зимовому сезоні нові лижі. Ось так і тренуємося, і змагаємося. Ми не звикли жалітися й нарікати на когось.
Від себе хочу подякувати тренерам Верховинської школи Василю Каузьмовичу Прокоп’юку, Віталію Васильовичу Прокоп’юку, Володимиру Миколайовичу Бощуку, своїм батькам, які завжди підтримують мене, та друзям.
21.03.2017
tags: марусяк євген відразу приховував мрію стати професійним стрибуном трампліна