• Гірськолижний спорт 
• Лижні гонки 
• Сноубординг 
• Фрістайл 
• Стрибки на лижах з трампліну 
• Лижне двоборство 

Пошук

«Тонику, нічого страшного, ми ж на благоє працюємо» - Йосип Андрієвський

Гірськолижний спорт

Нещодавно пішла із життя видатна людина, заслужений тренер України з гірськолижного спорту, співзасновник спортивної школи «Колос» у місті Рахові Йосип Іванович Андрієвський. За три роки до того не стало й Івана Васильовича Доробана – тренера молодіжної збірної України з гірськолижного спорту (1961 – тренер дорослої збірної України, а 1968 до 1983 – молодіжної), директора цієї ж спортивної школи. Вони поступово хотіли змінити систему тодішнього спорту, працювали завжди разом і навіть, коли «Колос» остаточно припинила існувати, не втрачали життєвого оптимізму. Сьогодні про тренерів, які покликали його в гірськолижний спорт, а потім привели до перемог розповів Антон Антонович Фалтинський – колишній президент Полтавського обласного осередку Федерації лижного спорту України та член президії національної ФЛСУ, а наразі – підприємець у сфері гірськолижного спорту, громадський та політичний діяч.

Ми своєю спортивною школою виїхали із Рахова в Душанбе, де проходив тренувальний збір, а потім і змагання. Пам’ятаю, що достойно виступили, – привезли додому призовий кубок, це був десь 1976-1977 рік. Але під час збору трапилася неприємна ситуація: значну суму виділених коштів було вкрадено, тобто у тренерів витягли гроші з сумки чи з кишені вже в Душанбе. Тоді Йосип Іванович Андрієвський та Іван Васильович Доробан знайшли можливість закінчити цей збір і виступити у змаганнях – вони подіставали гроші із власних кишень. Спортсмени теж ділилися, чим мали, бо ж виступити, а потім дібратися додому хотілося всім. Я пам’ятаю цю складну дорогу, коли нам треба було із Душанбе прилетіти до Москви, а потім до Львова, а вже аж потім поїздом – до Рахова. І чекаючи на поїзд, ми півдня провели у Львові, маючи в кишенях по декілька копійок на мінеральну чи солодку воду. Наша команда із 30 гірськолижників дружно ділилася, щоб усі попили води. Андрієвський та Доробан не звикли брати, зате ніколи не шкодували для своїх вихованців.

Йосип Іванович Андрієвський працював старшим тренером та був правою рукою Івана Васильовича Доробана, разом вони й стали фундаторами гірськолижної школи «Колос» у місті Рахові. Це одна із найкращих гірськолижних шкіл Радянського Союзу, яка потужно працювала в 70-х  роках. Я потрапив до «Колосу» у 1972 році, коли школа перебувала на етапі свого становлення. По суті, вона була чимось зовсім не стандартним для того часу, для всієї системи спорту Радянського Союзу. Буквально за 10 років – із часу її заснування та до кінця 70-х років – вихованці «Колосу» вийшли на всесоюзний рівень. Нестандартний підхід Доробана та Андрієвського дозволив школі швидко вирости. Це був такий робочий тандем. Потім вони запрошували тренерів із різних шкіл, у «Колосі» в певний час було до 7-8 тренерів. Через цю школу пройшло дуже багато сучасних спеціалістів, один із них – Брюханов Борис Аркадійович. Він через неї проходив як спортсмен, тренер-стажер. Тобто, «Колос» був майданчиком не тільки для спортсменів, але й для тренерів.

Я згадую, що в моїй юності, щоб тренери отримували матеріальну базу, лижі, черевики, різне оснащення вони мали або возити хабарі в Москву та Київ, або чимось іншим обдарювати чиновників. І от Доробан Іван Васильович, який на той час вже був відомим художником та отримав звання заслуженого художника Угорщини й Румунії, частенько малював картини на комуністичну тематику,  щоб потім їх виміняти чи подарувати за сприяння та прихильність у спорті: наприклад, подарував картину й домовився за будівництво канатної дороги, нові черевики, лижі й таке інше. Йосип Іванович та Іван Васильович настільки чисті люди, що ніколи не були дотичними до якихось корупційних схем, через це їх сильно не любили чиновники. Постійно ці перевірки, коли з Москви та Києва приїздили й влаштовували допити, наприклад, чи отримували ми талони на додаткове харчування або додаткові кошти за відрядження та тренувальні збори. Так от, Йосип Іванович усі утиски та негаразди переніс стійко, він завжди посміхався й казав: «Тонику, нічого страшного, ми ж на благоє працюємо».

Років 20 назад Йосип Іванович сильно захворів, у нього було декілька інсультів підряд, він уже не виходив з дому й перебував у дуже тяжкому стані. Займався будівництвом та готельним бізнесом, тримав щось на кшталт хостелу. Але це було ще до його хвороби, уже після інсультів він став інвалідом першої групи.  

Я вважаю, що ці люди у своїй тренерській роботі випередили час на декілька десятків років. З’явившись на початку 70-х років, школа повністю зникла десь до середини 80-х, проіснувавши близько 20 років. На тому місці зараз немає навіть жодної згадки про «Колос»: ні канатних доріг, ні самого комплексу – що спалили, а що порозкрадали. І хоча чиновницька система Радянського Союзу не сприйняла вільнодумців, але ті дві людини завжди з нею боролися. Схожа ситуація була і в іншій рахівській спортивній школі «Авангард», неї керувала теж знаменита людина – Йосип Тур, років 10-12 назад пішов із життя. Наразі в Рахові немає жодної спортивної школи. Тобто, започаткувати та побудувати завжди складно, а ось зруйнувати – це легко.

Іван Васильович Доробан

 

10.06.2018

tags: «тонику нічого страшного благоє працюємо» йосип андрієвський

перелік новин

 

 

Новини спорту

Гірськолижний спорт

	09.09.2024
Міжнародний тренувальний табір з гірськолижного спорту - осінь 2024

	08.07.2024
Пішов з життя піонер гірськолижного спорту Полтавщини - Юрій Бідний

	04.07.2024
Інтерактивний фітнес-застосунок SnowReady для спортсменів і тренерів

всі новини